Дозвільні думки
Повна свобода так само недосяжна, як і абсолютна незалежність від будь-яких обставин, а її реальність визначається ступенем цієї незалежності.
Сенс життя як такого — у самому житті.
Одвічна омана — ототожнювати сенс життя як такого із сенсом власного існування.
Лише час — істинне мірило всього сущого.
Час компромісів не знає.
Час відносний і як фізична категорія, і в емоційно забарвленому сприйнятті всього, що відбувається.
Час і пам’ять поблажливі лише до того, що так чи інакше співзвучне й причетне до вічних проблем і цінностей.
Час нескінченний і триєдиний: це вчора, сьогодні, завтра, це міра наших днів, це колиска надій і безкомпромісний суддя їх здійснення.
Суб’єктивно час — це те, що розмежовує події, визначає їхню послідовність і віддаленість одна від одної, незворотно фіксуючи те, що відбулося.
Час і Бог — майже синоніми.
Час до всіх нещадний, але особливо до вродливих жінок, і це плата за початкову перевагу, яку випадково дарувала природа.
Час швидкоплинний, життя коротке, але, на щастя, майже ніхто цього не усвідомлює або, принаймні, не відчуває щомиті.
Дивлячись на квітучу троянду, мало хто замислюється про ґрунт, що її виплекав.
Щастя як незмінне відчуття внутрішнього комфорту, цілковитого задоволення всім довкола й абсолютної безпеки, на жаль, доступне лише ідіотові.
Яка людина — такі й бажання, які бажання — така й людина.
Кожній людині неодмінно потрібно в щось вірити; час, поінформованість та інше можуть змінювати об’єкти віри, але сам цей принцип непорушний за всіх часів.
Справжній вірі й доброчинності чужі галас, метушня та прагнення особистої вигоди.
Віра, якщо вона є, — найнадійніший поводир і в найпотаємніших закутках власної душі, і в спілкуванні зі світом у всьому його розмаїтті й нескінченності.
Віра — особливий стан розуму й душі, «зациклених» на самих собі.
Кожен живе у своїй вірі й своєю ж вірою.
Блаженний той, хто вірує сліпо, бо віра замінює йому здоровий глузд.
Релігія має 3 іпостасі: обрядово-побутову, соціально-структурувальну й абстрактно-пізнавальну, філософську, зі зменшенням кількості прихильників у тій самій послідовності.
Релігія — кому розрада, кому опора, кому вуздечка — на все воля Божа.
Релігія — і політичний інструмент, і найдавніше та найефективніше комерційне підприємство на ґрунті віри.
Реальне втілення релігії й те, чому вона покликана служити за своєю суттю, часто не мають нічого спільного.
Процес пізнання нескінченний, однак можливість всеосяжного знання виключається практичною безмежністю простору й часу.
Людство накопичило достатньо інформації для усвідомлення безмежності, а отже, незбагненності всього сущого в усій його повноті й, відповідно, для об’єктивно обґрунтованого заперечення трансцендентного.
Сьогодні вже цілком очевидно, що наше пізнання ніколи не буде всеосяжним, а це неминуче залишає місце й для трансцендентного, однак не в трагіопереткових варіантах, породжених незміцнілим розумом.
Еволюція матерії породила життя, еволюція життя породила розум, розум породив релігію… як побічний продукт.
Релігія — універсальна можливість зняти із себе відповідальність за ухвалювані рішення, своє минуле, сьогодення й майбутнє.
Найважливіше благо, яке дарує віра, — відчуття колективної причетності, а отже, власної потрібності, набуте без жодних зусиль.
Будь-який різновид колективної активності: футбольне та інше вболівання, релігія, патріотизм тощо — задовольняє природний стадний інстинкт своїх адептів, дає їм відчуття суспільної потрібності й власної значущості, а в ортодоксальних проявах породжує нетерпимість до інакодумства.
Релігія як єдина основа державності — не більш ніж пережиток найтемнішого середньовіччя.
Злочин, скоєний вірянином, — наслідок або незнання, або відступу від канонів.
Що ближчий земний фінал, то охочіше віриться в безсмертя душі.
Питання про безсмертну душу — це питання про існування чогось поза прямим зв’язком з енергією-матерією.
Власне життя зазвичай видається надто коротким.
Люди приходять у цей світ на певний час, але зазвичай хотіли б залишитися назавжди або, принаймні, якнайдовше продовжити це перебування.
Фундаментальні властивості, притаманні лише людському розуму, — це й усвідомлення неминучості власної смерті, і прагнення «відсунути», «замаскувати» це усвідомлення за допомогою релігії або тимчасового, примарного забуття.
Homo sapiens, зрештою, є продуктом 3 начал: інстинктів самозбереження, розмноження (продовження виду) та релігії, які започаткували здатність до абстрактного мислення й можливість колективної творчої праці.
Можливо, за всієї неосяжності створеного Всевишнім його велич і в здатності бути поблажливим до такого незрівнянно мізерного, порівняно з усім цим, створіння, як кожна окрема людина.
Раціоналізація уявлень про світобудову не розв’язує проблеми її витоків, але міфологізує релігію.
Релігій багато, Бог один.
Усвідомлення того, що центр світу — у тобі самому, є справжнім благословенням і розуму, і Провидіння.
Кожен навмисний, спланований злочин скоюється двічі: спочатку у свідомості, потім у реальності.
Усе в цьому світі минуще й усе минає… крім наших слабкостей.
Немає дару ціннішого, ніж уміння сповна насолоджуватися всіма благами, дарованими долею, як і немає гіршої кари, ніж нездатність до цього, що прирікає людину на постійне невдоволення всім і всіма.
Надія, поки вона є, — найкращі ліки для душі, й тому, попри всю свою томливість, невідомість усе ж краща за остаточний негативний результат.
Надія, зрештою, — найдоступніший засіб збереження людини як особистості.
Потреба бути почутим, іноді за силою зіставна з інстинктом розмноження, — один із проявів пасіонарності, закладеної чи то природою, чи то Богом, чи то нечистим, — є однією з фундаментальних складових еволюції соціуму.
Життєва невдача — невідповідність суб’єктивних прагнень об’єктивним результатам своєї діяльності, незалежно від її масштабів.
Ступінь безпредметної озлобленості на всіх і вся — істинна міра того, наскільки невдало склалося життя людини.
Штучний інтелект — не так винахід людства, як природний продукт еволюції матерії. При цьому і ДНК-ген, і ЧИП-ген — її етапи.
Штучний інтелект — не так винахід людства, як природний продукт еволюції матерії.
Безкомпромісне збереження усталеного стереотипу — один зі способів «самоконсервації» особистості.
Справді значущі творіння зазвичай живуть власним життям, незалежно від свого творця, тоді як хибні цінності йдуть разом із ним.
Щастя — ефемерний об’єкт загального жадання, у кожному випадку витлумачуваний по-своєму, але зазвичай доволі невизначено й в умовному способі.
Щастя — категорія суб’єктивна, його не можна гарантувати жодними зовнішніми атрибутами.
Небагато є гіршого за психоемоційну залежність від спідниці. Вони часто непередбачувані, безкомпромісні, корисливі. Це як хронічний імунозапальний процес, що не зникає й за як завгодно тривалої ремісії.
Найкраща прикраса жінки — молодість, та й то не завжди.
Хто любить, той мириться, хто не любить — не прощає.
Любов компромісів не знає. Це або щастя, що окрилює, або душевний біль і страждання. Час лікує, але не зцілює, причому і те, й інше не минає безслідно.
Ніхто не зможе так спотворити себе й виставити напоказ свої вади, як жінка, позбавлена смаку.
Один із найпідступніших і найдієвіших різновидів жіночої «зброї» — уявна доступність, якою користуються часто й віртуозно.
Поведінка більш-менш забезпеченої жінки репродуктивного віку має переважно сексуальне підґрунтя: привабливі несвідомо шукають підтвердження своєї привабливості в якомога більшої кількості людей довкола, решта ж — можливості чимось компенсувати її брак або зігнати на всіх своє невдоволення цією обставиною.
Вродлива жінка загалом є чинником суспільного дискомфорту: для більшості чоловіків — як бажана, але нездійсненна мрія, для жінок — як предмет невгасної заздрості.
Жіноча вірність так само ілюзорна, як і чоловіча постійність.
Природа чоловічої та жіночої непостійності гендерно не тотожна: у перших вона певною мірою зумовлена генетично, прагненням до «самотиражування», у других це, найімовірніше, психоемоційний потяг до продовження святкового «букетно-цукеркового» періоду взаємин.
Біологічна основа жіночої поведінки, поза суто меркантильними міркуваннями, — еротика, закладена самою природою як засіб і стимул до продовження роду, тобто життя як такого, тоді як усе інше, безпосередньо з цим не пов’язане, — «від лукавого».
Близькість із вродливою й розумною жінкою — цілком достовірний критерій чоловічої спроможності й один із найкращих компліментів чоловічому марнославству.
Жінки поділяються на тих, кого обирають, кого не обирають і хто обирає сам.
Раз у раз жінки зберігають вірність або з необхідності, або через брак альтернатив.
У суспільній свідомості противагою інертності й прагматизму мільйонів є ентузіазм і романтизм одинаків.
Матерія, можливо, й вічна, але все матеріальне скінченне, а скінченне — матеріальне.
Людині властиво жити ілюзіями або надіями на майбутнє, не замислюючись над тим, що сьогодні — це вчорашнє завтра.
Малі гроші — «хліб і дах», великі гроші — особиста свобода, дуже великі — влада.
При першій зустрічі людина виглядає так, як може й хоче, при тривалішому спілкуванні — такою, якою є насправді.
Велич духу найвиразніше проступає крізь негаразди.
Усі без винятку наділені стереотипним набором чеснот і вад, індивідуальність же кожного — у їхньому співвідношенні.
Усі без винятку наділені стереотипним набором чеснот і вад, індивідуальність же кожного — лише конкретизація їхнього співвідношення.
Що менше домагань, то легше живеться.
Люди схильні змішувати такі аж ніяк не тотожні поняття, як сенс життя й сенс власного існування.
Між особистістю автора й справді значущими плодами його творчості знак рівності зазвичай більш ніж проблематичний.
Спокутувати скоєний гріх так само неможливо, як і змінити минуле; його можна лише простити або спробувати забути.
Кожен — коваль свого щастя й нещастя також.
Причина й міра душевного дискомфорту для творчої особистості — це ступінь невідповідності задуму втіленню, для честолюбця — самооцінки й того, як його насправді сприймають інші.
Усе відносне в цьому світі — і наші успіхи, і радощі, і горе.
Відносність усього сущого: для того, хто помирає, це вселенська катастрофа, для його близьких — тяжка втрата, для всіх інших — зазвичай лише неприємний епізод.
Кожен помирає двічі: як особистість, перестаючи бути самим собою, і фізично.
Найкраща прикраса життя — минущі стреси на ґрунті позитивних емоцій, пошук яких — його потаємна мета.
Найкращий співрозмовник для кожного — він сам.
«Діалог» із самим собою — доля кожного, однак сумно, коли це стає єдиною формою спілкування.
Смак життя — у його нюансах.
Жадібність — вада, заздрість — біблійний порок, але в обох випадках це ще не злочин.
Наш світ прекрасний і такий великий, що ніхто не може ні заволодіти ним, ні продати чи купити його: він — безцінне надбання всіх і кожного, але лише доти, доки ми відносно здорові й відносно вільні.
Наш прекрасний, неосяжний світ не може бути монополізований, а належить усім і кожному, але лише доти, доки ми відносно здорові й відносно вільні.
Слово рівнозначне всьому, що за ним стоїть, однак чому саме — це таємниця, співмірна з особистістю кожного, хто силкується її осягнути.
Істина не має варіантів.
Правд багато, істина одна.
Велич духу, талант і сила розуму не є запорукою особистого щастя.
Справжнє царство духу починається там, де закінчується неподільна влада шлунка.
Головне для комфорту розуму й душі — не так володіння будь-чим, як відчуття задоволення буттям незалежно від будь-яких зовнішніх чинників.
Татуювання, якщо це не ритуал чи необхідність, — і ознака, і маркер інтелектуальної неповноцінності суб’єкта.
Люди зазвичай добрі чи погані настільки, наскільки їм дозволяють обставини.
Незмінна категоричність суджень — певна ознака обмеженості.
Класика — це те, що витримує випробування часом.
Реальний внесок у суспільний інтелект зазвичай переживає свого автора.
Здатність абстрактно мислити — найвища форма самоорганізації матерії.
Найбільше з див — сам факт появи будь-кого з нас у цьому неосяжному світі.
Для будь-якої розсудливої людини справжня моральна опора й ключ до душевного комфорту — це її особиста самодостатність.
Щастя без внутрішньої свободи ілюзорне, як і внутрішня свобода без самодостатності.
Міра самодостатності — ступінь згоди із самим собою.
Найнадійніший фундамент суб’єктивного відчуття щастя — це здоров’я й власна самодостатність.
У побуті істинна ціна будь-якого об’єкта визначається вартістю, доступністю й витратами на його придбання.
Поступ науки раз у раз об’єктивно спонукає відмовитися від раніше сформованих стереотипів.
Прагнення до влади як такої — одна з найнебезпечніших людських пристрастей, яка легко призводить до нерозбірливості в засобах її задоволення.
Що різнобічніша й глибша поінформованість, то ширший, об’ємніший і барвистіший світ, у якому ми існуємо.
Всесвіт, нескінченний у часі й просторі, можна осягнути лише в доступних нам обсязі й вимірах, для кожного своїх.
Людина, що мислить, рано чи пізно усвідомлює «суб’єктивну» безглуздість усього сущого.
Людина, що мислить, рано чи пізно усвідомлює безглуздість усього сущого.
На жаль, вершин власної мудрості ми досягаємо тоді, коли це вже мало потрібно і нам, і будь-кому іншому.
Попри традиційний осуд, лестощі «в умілих руках» були й залишаються універсальним ключем до психологічного замка будь-якої складності.
Попри осуд, лестощі «в умілих руках» були й залишаються універсальним ключем до психологічного замка будь-якої складності.
Вищі сили, як і істина, компромісів не знають.
Ні для кого не секрет, що все в цьому світі має початок і кінець, причому і те, й інше раз у раз настає або невчасно, або зненацька.
Свобода чимось споріднена зі скрипкою Страдіварі: важко розлучитися, але ще важче усвідомити й розкрити прихований у ній потенціал.
Значною мірою нас тішить або засмучує не лише сам вчинок, а й форма, якої він набуває.
Одвічна життєва колізія — невідповідність можливостей, віку, бажань…
Одвічна життєва колізія — невідповідність можливостей, віку, бажань.
Головна драма життя — життя коротке…
Мудрість пропорційна глибині оцінки інформації й здатності адекватно на неї реагувати.
Поінформованість мудрості не додає, але підвищує ефективність її реалізації.
Інтуїція — здатність осягати потаємну суть будь-чого за мінімальної поінформованості, її міра — обсяг необхідної для цього інформації.
Наш мозок — нейромережа, а інтуїція — міжнейронний пробій.
Інтуїція — міжнейронний пробій.
Райське яблуко пізнання виявилося червивим, а черв’ячком — страх смерті.
Зрештою, кожному найдорожче обходиться його ж власна дурість.
Будь-який художній твір — це і вікно у внутрішній світ, «суб’єктивну реальність» автора, і її відображення в орнаменті його творчої фантазії та загальної культури.
Тривале насильство над самим собою — неспівмірна плата за будь-які блага.
Усі нормальні люди швидко проймаються усвідомленням того, що життя — «штука складна», однак наскільки — розуміють, лише проживши більшу його частину.
Ми живемо не в прекрасному, дарованому згори світі, а в клітці, збудованій на власний розсуд, такій самій далекій від первісного задуму, як і кожен із нас від досконалості.
Порівняно з вічністю будь-який відтинок часу — лише мить.
Цілковите входження в чийсь внутрішній світ так само нереальне, як і переміщення до іншого всесвіту.
Розумне спілкування надає внутрішньому «я» багатогранності.
Межа між повною свободою й непотрібністю зазвичай вельми ілюзорна.
Імовірність здійснення найчастіше пропорційна силі бажання, так само як і задоволення від його втілення.
Вигравати завжди неможливо.
У зграї зазвичай є перший і останній, у стаді ж — ані того, ані іншого.
Забудькуватість, крім незручностей, має й вельми корисну властивість — позбавляє неприємних спогадів і докорів сумління.
Історія країн і народів раціонального пояснення не має.
Не наситишся спогадом навіть про найбагатшу трапезу.
Щоб піднятися на нову вершину, найчастіше потрібно розлучитися з попередньою.
Люди цікаві одне одному настільки, наскільки або взаємно інформативні, або вигідні, або і те, й інше.
Ми цікаві одне одному настільки, наскільки взаємно інформативні.
Одвічна доля пророка — спочатку «дефіцит», а потім «надлишок» потрібності, лжепророка, відповідно, — ажіотаж і подальше забуття.
Борги слід повертати, краще грошима.
Запорука душевного комфорту — відповідність можливостей і бажань.
У житті кожного настає період, коли сьогодення стає двовимірним, майбутнє туманним, а минуле ефемерним.
Ощадливі люди поділяються на 3 категорії — розсудливих, генетично зумовлених і просто бідних.
Формально вільна людина живе у світі, який сама ж собі «окреслила», але в рантьє чи їхнього різновиду — заможних пенсіонерів — можливостей для цього більше.
Критерій цілковитої байдужості, як і справжньої людської близькості, — відсутність дискомфорту під час мовчання в товаристві одне одного.
Мухи помиляються рідко, але це не гарантує безумовної цінності об’єкта, який вони обирають.
Суб’єктивний сенс життя, як і особистість, індивідуальні.
«Біологічний» сенс еволюції життя — збереження й передавання інформації в часі та просторі з урахуванням ретельно відібраних адаптивних зрушень.
Найвище благо для людського інтелекту — можливість «співзвучного» спілкування.
У процесах мислення можна виокремити 3 рівні: предметно-прикладний, професійний і абстрактний; 2-й і 3-й можуть збігатися, але це не обов’язково.
По-справжньому близька людина — та, якій не лише довіряєш, а й з якою підсвідомо себе ототожнюєш, принаймні частково.
Подібно до «об’єктивної та суб’єктивної» реальності, «психоемоційне життя» буває «зовнішнім і внутрішнім».
Музику неможливо «вербалізувати».
Справжній «життєвий» успіх визначається не так матеріальними статками, інтелектуальними досягненнями чи будь-якими іншими благами, як ступенем згоди із самим собою й відчуттям внутрішнього комфорту.
Взаємна довіра ділових партнерів найчастіше обернено пропорційна ціні питання.
Ціна капіталу визначається не лише грошовим еквівалентом, а й його наявністю в потрібному місці в потрібну мить.
Загалом життя — полога дуга, на різних відтинках якої ті самі події сприймаються й оцінюються далеко не однозначно.
Значущість і часове співвідношення висхідного коліна, плато життя та періоду його згасання — це і є доля, яку кожному дарує Провидіння.
Життя без мети в його активну вікову пору — що човен без керма й вітрила.
У житті, як у казино, — є варіанти ставки, але немає гарантії успіху.
Підневільна праця розкладає особистість.
Не так уже й важливо, у чому знаходити радість життя, — головне, щоб вона була, причому бажано нікому не на шкоду.
Абсолютної свободи як можливості цілковитої реалізації своїх бажань і потреб через об’єктивні та суб’єктивні обмеження не існує.
Думки навідують нас практично постійно, однак мудрі — лише іноді.
Що вища «купина» зору, то ширший огляд, однак раз у раз на шкоду деталям.
Найістотніший порок демократії — перетворення голосу виборця на товар.
Справжня демократія без юридично захищеної приватної власності неможлива.
Істинна велич країни — у тому, наскільки комфортно в ній її громадянам.
Минуле ефемерне, прийдешнє ілюзорне, реальне лише сьогодення, ця мить, та сама, яку ми так зневажливо мало цінуємо.
Достовірні симптоми старості, що почалася, — усвідомлення того, що тобі вже не знадобиться й що з тобою з твоєї волі вже ніколи не станеться.
Старечі плани такі самі ефемерні, як і юнацькі мрії.
Для старих людей молодість приваблива чи не в будь-якій своїй іпостасі.
І юність, і старість не усвідомлюють власної швидкоплинності.
Старість змінює чимало бажань, що, однак, не завжди робить їх розумнішими.
Юність живе майбутнім, старість — минулим.
Старість формально схожа на онкопатологію: іншим не передається, невпинно прогресує, практично не піддається терапії.
Старі люди найчастіше не потрібні нікому, крім самих себе.
Старість раз у раз потворна, причому не лише зовні.
Старість, як і абсолютна влада, здатна деформувати менталітет, нівелюючи чесноти й оголюючи вади.
Старість — це час, коли життя у снах іноді стає цікавішим, ніж у реальності.
Час поступово роз’єднує людей, звужуючи коло їхнього спілкування та інтересів і дедалі більше залишаючи наодинці із самими собою тих, хто живе для цього достатньо довго.
Зрештою, старість — подовжений танатогенез.
Смерть, абсолютне зло, має принаймні одну перевагу — позбавляє незручностей і проблем, які щедро приносить старість.
Одна з найпоширеніших вікових психоемоційних колізій закладена в дисонансі когнітивного потенціалу й фізичних можливостей.
Професіоналізм — аж ніяк не найгірший спосіб самоствердження для інтровертів і самореклами для екстравертів.
Схилятися іноді доводиться й перед тим, чого зовсім не поважаєш: не нахилившись до помийного відра, дуже ризикуєш схибити.
Рівень інтелекту визначається мінімумом інформації, необхідної для ухвалення правильного рішення.
Соціум найкраще згуртовують протестні настрої.
З обивательського погляду більшість видатних поетес — просто б…
Для пересічного суб’єкта комфортність існування часто тісно пов’язана з відчуттям причетності до значущої для нього справи, байдуже, справді великої чи такої, що лише здається йому такою.
Мислити властиво кожному, однак озвучувати свої думки — прерогатива мудреців і дурнів, яким байдуже до чужої думки.
Свідомість — властивість суб’єкта сприймати, аналізувати, узагальнювати й реагувати на «екзо- та ендогенну» інформацію; людська свідомість, крім того, — це здатність до сприйняття, оброблення, генерування й емоційного забарвлення інформації абстрактного характеру, узагальнено — свідомість є здатністю абстрактно мислити.
Свідомість — властивість суб’єкта сприймати, аналізувати, узагальнювати й реагувати на «екзо- та ендогенну» інформацію; людська свідомість, крім того, — це здатність до сприйняття, оброблення, генерування й емоційного забарвлення інформації абстрактного характеру.
Свідомість — сукупний продукт життєдіяльності всієї нейронної мережі відповідного суб’єкта.
ДНК — безперервна інформаційна нитка від початку часів, і її розрив, по суті, — подія глобального масштабу.
Людська велич часто розквітає після того, як земля прийме її творця.
З розвитком цивілізації виробнича діяльність людської спільноти, по суті, зводиться до перетворення праці на віртуальну реальність із її матеріалізацією як проміжною фазою цього процесу.
Визнаний лідер, вождь, для обивателя — не лише непересічна особистість, а й символ, матеріалізація його надій і сподівань.
Дар лідерства часто реалізується через використання власного оточення як інструмента для досягнення поставленої мети.
Усе суще — не що інше, як так чи інакше матеріалізована інформація.
Інтелектуальний рівень соціуму визначається здатністю отримувати, адекватно аналізувати, зберігати й передавати інформацію різної складності.
Неминуче — неминуче.
Справді значуще творіння та його автор найчастіше живуть своїм відособленим життям.
Знахідка, здавалося б, безповоротно втраченого часто тішить не менше, ніж його первісне набуття.
Суб’єктивно визначений сенс життя й надія раз у раз є продовженням одне одного.
Надбанням історії стає не реальний образ, а легенда.
Основа буття — інстинкти самозбереження та збереження виду, усе ж інше вторинне.
Зерно проростає й росте лише у відповідному ґрунті.
Невідповідність форми й змісту — основа та рушійна сила більшості людських колізій.
Тому, хто не поважає себе, не варто розраховувати на повагу інших.
Кожен — неповторна «суміш» первісно закладеного природою й набутого особистим досвідом.
Розчарування криється не в надіях, а в реальності.
Постійне прагнення не так до самовдосконалення, як до самоствердження — достовірне свідчення комплексу неповноцінності.
Багато геніального просте, що, на жаль, не має зворотної сили.
Багато геніального просте, але далеко не все просте геніальне.
Суб’єктивно склянка, наполовину повна, краща за наполовину порожню.
Тривалі людські стосунки — наслідок або звички й психоемоційної інертності, або об’єктивної необхідності, або взаємної інформативності й інтелектуальної конгруентності.
Будь-яка нескінченність — це лише сукупність скінченних складових.
Особистісні чесноти й таланти не є гарантією щастя.
Особисті чесноти й таланти не є гарантією щастя.
Зазвичай ми любимо не те, що є, а те, що самі вигадуємо.
Важко знайти досконаліші зразки винахідливості розуму, ніж виправдання наших слабкостей.
Важко знайти більш досконалі зразки винахідливості розуму, ніж виправдання наших слабкостей.
Право вершити чужі долі пов’язане з добровільним обмеженням особистої свободи.
Найважливіший критерій спроможності керівника — здатність добирати кваліфіковані кадри для продуктивної командної роботи.
Божий промисел полягає у збереженні соціуму як інструмента забезпечення наступного етапу еволюції природи, причому необхідна умова підтримання якості людського роду — постійне оновлення елементів, з яких він складається, у міру їхнього фізіологічного та інтелектуального зношення.
Люди смертні за задумом Провидіння, бо зміна поколінь — одна з умов оптимізації процесу безперервної еволюції матерії як такої.
Людина, зрештою, — лише проміжна форма існування матерії, що еволюціонує.
Відсутність почуття гумору — не що інше, як один із різновидів вродженої патології, що потребує поблажливості, як і всі інші, очевидніші.
Збіг — ще не закономірність, подібність — ще не тотожність, а спекуляції на цих фактах — лише сприятливий ґрунт для конспірології.
Основа раціонального структурування соціуму — регламентована, контрольована нерівність, первісно зумовлена самою природою.
Примарність майбутнього гіпертрофує минуле.
Магія інтернету — у можливості засвоювати чужі думки й емоції з мінімумом особистих зусиль і витрат.
Людський інтелект як апофеоз видової еволюції є неподільним комплексом розуму, що мислить і предметно, і абстрактно, та неосяжної гами емоцій.
Світ людських емоцій такий самий неосяжний, як і об’єктивна реальність.
Життя — незбагненна сила, що тимчасово поєднує певний обсяг незнищенних елементарних частинок, визначаючи їхню взаємодію між собою та з довкіллям.
Життя — особлива форма енергозалежної самоорганізації матерії, спрямована на її самовідтворення й оптимізацію подальшого існування, за можливості в тому самому вигляді.
Смерть живого суб’єкта — це передусім втрата ним здатності «видобувати» енергію з довкілля для самозбереження.
Смерть живого суб’єкта — це лише втрата ним здатності «видобувати» енергію з довкілля для власного збереження.
Змінити місце подій, що відбулися, зокрема й смерті, не можна, як і скасувати їх.
У кожного часу свої пісні.
Музика — це один зі способів кодування психоемоційної інформації.
Просвітлений розум і сліпа віра, по суті, — сторони однієї медалі.
Любов приносить щастя лише тоді, коли вона взаємна.
Геній не обов’язково добрий.
Геній добрий не обов’язково.
Кожна людина неповторна, геній — і поготів.
Література — замкова шпарина у внутрішній світ автора, у його душу, попри весь авторський камуфляж.
Чи не найгірше, що може спіткати країну й народ, який у ній живе, — технологічне відставання від решти світу, яке неминуче тягне за собою й інтелектуальну залежність, і високу ймовірність як політичного, так і економічного підпорядкування.
Чи не найгірше, що може спіткати країну й народ, який у ній живе, — технологічне відставання від решти світу, яке неминуче тягне за собою й інтелектуальну залежність, і високу ймовірність політичного підпорядкування.
Соціальна зрілість держави визначається не так рівнем економічного розвитку, як тим, наскільки комфортно в ній дітям і старим людям.
Країна, що протиставила себе всьому цивілізованому світові, не зможе існувати в колишньому вигляді.
Свобода — нерегламентована можливість завжди бути самим собою — практично нереальна.
Свобода — нерегламентована можливість завжди бути самим собою.
Для правильної відповіді потрібне правильно поставлене запитання.
Правильно ставити правильні запитання не менш важливо, ніж правильно на них відповідати.
Властива людині схильність до самоствердження часто вражає розмаїттям обраних засобів і силою прагнення.
Знання цінне саме по собі, однак володіти ним — ще не означає щось уміти чи мати.
Влада не додає розуму, але оголює найгірші грані менталітету.
Життя, як і медаль, має дві сторони, однак з тією особливістю, що одна менша за іншу: тоді як народження — неймовірний випадок, відхід у небуття — фатальна неминучість...
Право на власну думку є в усіх, але не кожен її має.
Усе тече, усе змінюється (Гераклі́т Ефе́ський), але аж ніяк не завжди на краще (Я).
Людина при ділі й та сама людина без діла — дві різні людини.
Омана — однаковою мірою незмінний і минущий супутник науки.
Молодість — це віра в майбутнє або, принаймні, у те, що воно є.
Між розумом і душею людини стільки ж спільного, скільки між музичним інструментом і видобутою з нього мелодією.
Особистість людини — це сума її розуму й душі.
У побуті істина — це те, чому або в що вірить обивательська більшість.
У позірно хаотичному переплетенні гілок дерев панує вищий сенс — прагнення до світла.
Корупція подібна до онкопатології: особисте благо за рахунок руйнування цілісного організму.
Найважливіше, стратегічно важливе життєве завдання — звести до мінімуму власну залежність від будь-яких обставин.
Глибинна суть справжньої любові — це психоемоційне ототожнення себе з її предметом.
Принципова й, мабуть, нездоланна відмінність людської свідомості від ШІ — у беземоційності останнього.
Сьогодні для розумної людини релігія — не об’єкт віри, а данина традиції.
Релігія — колиска розуму на тернистому шляху до здатності абстрактно мислити.
Бог і релігія не тотожні.
Персоніфікований Бог — об’єкт релігійної міфотворчості.
Мегавсесвіт практично безмежний, а отже, пізнаваний лише в межах наших можливостей, які ніколи не охоплять усього сущого.
Отже, «абсолютне» пізнання світу нереальне.
Достовірно судити про океан, маючи склянку води, неможливо.
Стверджувати чи заперечувати невідоме беззмістовно, ба більше — нерозумно й безвідповідально.